..:: Афиша ::..

Карта сайта

«

КИНОАФИША

Kинотеатр "Родина". Вас ждут премьеры самых лучших картин мирового проката,
комфортабельные места и новейшие технологии киноиндустрии!

с 13 по 19 июня

  • Путешествие хорошего пса


    Жанр: фэнтези, драма, комедия
    Страна: Китай, Индия, Гонконг, США
    109 мин.

    Сеансы: 16:00

  • Люди в черном: Интернэшнл


    Жанр: фантастика, боевик
    Страна: Великобритания, США
    75 мин.

    Сеансы: 13:50 18:00 20:00

  • Секреты домашних животных 2

    Жанр: мультфильм
    Страна: США, Франция, Япония
    86 мин.

    Сеансы: 12:10

  • Люди Икс: Темный Феникс

    Жанр: фантастика, боевик
    Страна: США
    113 мин.

    Сеансы: 10:00 22:00

ул.Академическая, 49 Телефон: (06264) 3-02-29

Краматорск Родина

Стоимость билетов

СЕАНСЫ:

До 17:00

Понедельник - Четверг: 40грн.
VIP зона: 200грн.

Среда - "День зрителя": 30грн.

Пятница - Воскресенье: 50грн.
VIP зона: 250грн.

После 17:00

Понедельник - Четверг: 50грн.
VIP зона: 250грн.

Среда - "День зрителя": 30грн.

Пятница - Воскресенье: 60грн.
VIP зона: 300грн.

Краматорск Родина
  РЕЦЕНЗИИ ->  Испытание меланхолией

1

Алексей Першко, Kino-Teatr.ua  14.06.2019

На недавнем Киевском МКФ "Молодость", в рамках новой программы "Форма" был показан немецкий фильм "Меланхоличка" режиссера Сюзанне Хайнрих, который, впрочем, немало попутешествовал по другим кинематографическим форумам экспериментального толка.

Оно и понятно, ведь просмотр этого фильма может стать настоящим испытанием вашего убеждения в том, что вы являетесь заядлым киноманом и отдаете предпочтение нестандартным опусам перед произведениями коммерческого толка. Заглавная меланхоличка (Мари Ратшек) каждый день ищет себе пристанище на ночь, поскольку на данный момент у нее нет собственной квартиры. Одновременно она пытается написать книгу, но не может продвинуться дальше первой фразы второй главы.
 Вот, собственно, и весь сюжет. "Меланхоличка" предельно минималистична, и это явно входило в намерения авторов (правда, тут уместнее говорить об одном авторе, поскольку Сюзанне Хайнрих снимала и монтировала фильм по собственному сценарию). Они даже намеренно это подчеркивают, говоря, что с меланхоличками всегда случается катастрофа, поскольку в них нет развития и они находятся в перманентном застое. "Меланхоличка" - это и интеллектуальный экзерсис, в 14 главах которого рассматриваются такие темы как феминизм, секс, капитализм, консюмеризм, материнство и депрессия. Раскрытие этих тем сделано подчеркнуто нелепо, но через этот прием подается основная мораль фильма - это своего рода критика системы, внутри которой у индивидуума есть ограниченное количество вариантов действий, но лишь до тех пор, пока он не решится изменить эту систему. И это правда (но лишь отчасти) - конечно, каждый свободен в принятии решения, но всем приходится мирится с последствиями этого выбора, которые устанавливаются системой. И "Меланхоличка" всеми силами пытается вырваться из этой системы ограничений, в том числе и формальными средствами - актеры говорят максимально ненатуральным способом, драматическая структура решительно нарушает все возможные правила, а декорации крайне упрощены и неестественны. Таким образом, автор фильма намеренно пытается вывести зрителя из зоны комфорта, вызвать раздражение. И зритель либо возненавидит этот фильм, либо же попытается задуматься над тем, о чем пытается говорить Сюзанне Хайнрих. Так что хот в чем-то "Меланхоличка" достигает равновесия - фильм этот настолько же философичен, насколько и провокационен.


  РЕЦЕНЗИИ ->  Грустно-сладкая история о преданности и дружбе

2

Snakekeeper, Kino-Teatr.ua  14.06.2019

Традиционно одной душераздирающей сцены прощания с уходящим в вечность животным оказывается достаточно, чтобы наши с вами зрительские сердца передавали соответствующие эмоциональные импульсы в области слезоотделения и внутреннего монолога, полного грусти.

Автор оригинальной серии книг Брюс Кэмерон и создатели адаптированного сценария в хорошем кино- смысле воспользовались нашей читательской и зрительской эмпатией к подобным моментам и увеличил их число. Как и в случае с первым фильмом двухлетней давности, недостаточно просто попрощаться с персонажем, даже четырехлапым - необходимо создать прочное эмоциональное обоснование, почему его уход должен для нас что-то значить. И ‘A Dog’s Journey’ на отлично справляется с этой составляющей истории, которую можно условно назвать ‘грустной’. Комедийным противовесом душещипательных сцен служит просто-таки обойма ‘ми-ми-мишных’ моментов, связанных с рождением и жизнью друзей наших меньших. История по-прежнему прекрасно удерживает иллюзию того, что каждая реинкарнация Бэйли, при другой мохнатой внешности, наделена теми же чертами характера, той же целью в жизни. В более философском смысле, под путешествием здесь подразумевают не только отдельный жизненный путь пса, но его дорогу рядом с человеком, по эту или другую стороны жизни. Причем фильм настолько удачно тасует породы для нашего четырехлапого протагониста, что ситуация похожа на разницу в марках автомобилей: у всех четыре колеса и одно предназначение, но как же по-разному они могут выглядеть. От большого неповоротливого пса на ферме до неугомонного друга маленькой девочки и от гигантского соглядатого в придорожном магазине до милой маленькой шавки, кусающей всех, кроме ‘своего человека’. Возможно даже в большей степени, чем это было в первом фильме и книге, на первый план выходит именно человеческая история. Нельзя сказать, что жизненный путь девушки CJ захватывает, но все ключевые события и люди в ее жизни поданы в фильме ровно настолько интересно, чтобы было не скучно за ней наблюдать и немного переживать. Собака рядом является ярким прожектором эмоций, который подсвечивает историю и даже второстепенных ее героев на разных этапах. Очень приятно вновь увидеть пожилого Итана (Дэнис Куэйд) и благодаря сценам на ферме создается невероятно уютная домашняя семейная атмосфера. Настроение, которое так и призывает заглушить вечный внутренний монолог разгадывания окружающего мира и будничных проблем и просто посмеяться и погрустить над сценами фильма. Заканчивая этот отзыв на следующий день после премьеры, я уже не дождусь повторного похода на фильм за новой порцией грустно-сладкого кино пирога.


  РЕЦЕНЗИИ ->  Оскаровские шорты

3

Алексей Першко, Kino-Teatr.ua  13.06.2019

Вниманию украинского зрителя предлагается традиционная подборка короткометражных лент, вошедших в шорт-лист самой престижной кинопремии мира в соответствующей категории.

Стоит сразу же отметить, что все фильмы обладают своими достоинствами, но вряд ли соответствуют расслабленному летнему сезону. Действие первого фильма - испанской "Матери" - хоть и разворачивается в летний период, но представляет собой изящную психологическую зарисовку об извечных родительских страхах: главная героиня приходит домой со своей матерью и ведет с ней ни к чему не обязывающие разговоры, но тут раздается телефонный звонок с телефона ее бывшего супруга - шестилетний сын сообщает, что он находится на неизвестном пляже, отец ушел в машину за его игрушками, но так и не вернулся, а в дополнение ко всему на пустынном пляже появляется незнакомец и мобильник неумолимо разряжается. Лента эта примечательна отличной актерской игрой, камерностью и мастерской работой оператора, который, кажется, снял все одним кадром. Герои канадского фильма "Дикарь" - два подростка, попадающие в заброшенный каолиновый карьер. Их извечное соревнование на крутость приводит к трагическим последствиям. Отметим, что исполнитель главной роли отнюдь не зря удостоился звания лучшего актера, по мнению зрителей Манхэттенского фестиваля короткометражных фильмов. Еще одна канадская лента - "Маргарита" - поднимает не только тему одиночества пожилых людей, но и касается модных нынче вопросов гендерного самоопределения. Очевидно за это он и получил Гран-При международного фестиваля короткометражных фильмов в американском Майами. Ирландская лента "Задержание" - скрупулезная реконструкция невообразимого преступления, совершенного двумя десятилетними мальчуганами вначале этого столетия в Ливерпуле. Основанная на записях допросов подозреваемых, лента впечатляет не только тематикой, но и удивительной игрой маленьких актеров. И довершает картину американская лента "Кожа" Гая Наттива, в оригинальном и жестком разрезе рассказывающая об одной из главных и до сих пор неизжитых проблем Америки и мира - расизме. Так что приз зрительских симпатий крупнейшего фестиваля короткометражного кино в Клермон-Ферране и "Оскар" в категории "лучший короткометражный фильм" более чем заслужены.
  Резюмэ: вам предстоит увидеть кино высокого качества, но легкой прогулки не ждитеJ


  РЕЦЕНЗИИ ->  Битва за Галактику

4

NedzelnitkskyAnd, Kino-Teatr.ua  13.06.2019

Мрія про Всесвіт завжди була одною з основних мрій людства – так само як і віра в те, що ми не одні серед мільярдів зірок.

Не вщухають дискусії прихильників і противників теорій позаземних цивілізацій, проте сама гіпотеза реальності існування надихала митців різноманітних жанрів на створення справжніх шедеврів в різних напрямах мистецтва. Кінематограф взяв з мрії про «братів по розуму» в більшості розважальний напрям, і одним з цих творінь стала серія коміксів і кінотрилогія «Люди в чорному», а сезон 2019 року подарував глядачеві спін-офф «Люди в чорному: Інтернешнл» (Men in Black: International)-фантастичний комедійний бойовик режисера Ф. Гері Грея. Історія оповідає «шлях в професію» амбітної дівчини Моллі, яку взяли на стажування в лондонський філіал, - і яка, проявивши ініціативу взяти участь в рядовому завданні, потрапляє в історію ставка в якої – цілий Всесвіт. Її напарником стає Агент Ейч – красунчик, плейбой, таке собі втілення Джеймса Бонда. Їм потрібно буде розслідувати вбивство впливового інопланетянина, знайти «крота», зустрітись з багатьма незвичними расами, пройти чимало кумедних і небезпечних пригод. Загалом, якщо порівнювати стрічку з «класичною» трилогією, то вона стала менш «брутальна», більш молодіжна, і ще більше «заграє» з глядачем. Звісно, її вагомим плюсом можна назвати той факт, що події розгортаються в Європі, і не відчувається такого знайомого американського присмаку в елементах побуту і архітектури – що дарує картинці певну «свіжість» Натомість, це цікаві пейзажі Неаполя, Марракешу, Лондона і Парижа… Можна виділити динамічний сюжет, без провисань, взагалі ми маємо такий собі авантюрний пригодницький бойовик, проте у «всесвіті» і декораціях «людей в чорному». Так, тут можна знайти мотиви та образи - в чомусь з «Кінгсменів», в чомусь - з стрічок Джеймса Бонда, також відчутна сучасна тенденція більш ярко вираженого акценту на жіночих персонажах. Так, «інтернешнл» - це і відмінні спецефекти, і музика, і «натиснемо цю червону кнопку», і просто повний відрив… Акторський склад підібраний досить оптимально, власне пара Агент (агентки) «М» і агента «Ейч», - у виконанні Кріса Хемсворта та Тесси Томпсон виглядають знайомими образами, що ідуть до виконання завдання через «єдність і боротьбу протилежностей», часто переграють, проте загалом сприймаються «на ура». В якості персонажів другого плану автори змогли залучити багато зірок: Ліам Нісон зіграв керівника лондонського відділення, Ребекка Фергюсон втілила образ спокусливої рокової жінки-інопланетянки Різи… І, звісно, тут ми бачимо усе багатство різноманітних рас Всесвіту – чудово виконаних за допомогою комп’ютерної графіки. Щодо висновку. Так, «Люди в чорному: Інтернешнл» стали одночасно і більш легкими, ніж три серії франшизи, проте разом з тим і більш легковажними, без амбіцій на культовий статус. Проте можна забути (клацнувши нейролізатором) увесь написаний вище нудний текст і просто прийти в кіно – отримави наслоду від атракціону під назвою «Men in Black».


  РЕЦЕНЗИИ ->  Оттенки черного

5

Алексей Першко, Kino-Teatr.ua  12.06.2019

Режиссер Ф.

Гэри Грэй, ранее занимавшийся чистым экшеном, снял четвертый фильм франшизы "Люди в черном", который предполагался как вдыхание (или вдохновение?) новой жизни в подвыдохшийся киносериал, но в итоге явно уступающий даже не самой удачной второй его части. Три года назад агент Эйч (Крис Хэмсворт) вместе с Высоким Т (Лиам Нисон) взобрались на Эйфелеву башню, прогнали оттуда припозднившуюся влюбленную парочку и спасли мир, вооруженные только отвагой и бластерами седьмого поколения. Но с тех пор агент Эйч, подававший большие надежды и демонстрировавший лидерские качества, пошел по кривой дорожке: теперь он выискивает отбившихся от рук инопланетян по всяческим притонам и ночным клубам, не брезгуя при этом межвидовыми половыми связями. 20 лет тому назад маленькая девочка Молли из нью-йоркского Бруклина стала свидетельницей работы парочки людей в черном, но сумела избежать воздействия нейролайзера. С тех пор он всю жизнь положила на то, чтобы найти эту организацию и вступить в ее ряды. Повзрослевшая Молли (Тесса Томпсон), успешно пройдя подготовку спецагентов, пытается вступить то ФБР, то в ЦРУ, полагая, что "Люди в Черном" являются подразделением этих организаций. Взломав системы защиты, она даже получила доступ к знаменитому телескопу Хаббл, который в конце концов и вывел ее на след столь разыскиваемой ею организации. Впечатленная способностями Молли агент О (Эмма Томпсон, единственная актриса появлявшаяся в одном из фильмов "классической франшизы), возглавляющая нью-йоркскую штаб-квартиру организации, решает дать агенту М (так теперь зовут Молли) шанс и отправляет ее в Лондон для расследования угрозы вторжения на Землю со стороны внеземной расы, именуемой Роем. Там агент М набивается в напарницы к агенту Эйч и вместе они пускаются по следам противника, которые приводят их то в Марракеш, то на островок неподалеку от Неаполя, то опять в Париж.
 Мы не зря так тщательно перечисляли географические локации, ведь есть устойчивое впечатление, что Грэй сотоварищи использовали перемещения в пространстве в попытке скрыть отсутствие свежих идей, которые долженствовали бы вдохнуть новую жизнь в старые меха. Не особо помогли в этом деле и новые лица: Крис Хэмсворт до сих пор не избавился от образа персонажа, которого он играл столько последних лет (а избавился лишь от одеяний скандинавского бога и живота), а тЕсса Томпсон пыталась сделать все от нее зависящее, но несмотря на все старания, в конце концов все же увязшая в рутине. Но все выше изложенное не помешает фильму "Люди в черном: Интернешнл" занять ведущие позиции в украинском прокате.


  РЕЦЕНЗИИ ->  Зашквар де Пальмы

6

Алексей Першко, Kino-Teatr.ua  10.06.2019

Выдающийся (правда-правда) американский режиссер Брайан де Пальма давно находится в творческом простое: до предлагаемого нам ныне его фильма "Домино" он 12 лет назад снял французско-германский триллер "Страсть".

Видно, эти обстоятельства и то, что в Америке ему по каким-то причинам денег не дают, он обратился за помощью к датчанам (или они обратились к нему - кто знает). Теперь в интервью де Пальма заявляет, что это было в последний раз. После просмотра "Домино" становится понятно - почему. Моложавый копенгагенский полицейский Кристиан ("звезда" "Игры престолов" Николай Костер-Вальдау) ведет замечательную жизнь - помимо работы и своего напарника Ларса (Серен Маллинг, которого можно было видеть в топовых скандинавских сериалах) он любит женщин (а некогда любил еще и алкоголь). Понятно, что пдобное сочетание увлечений до добра довести не могло: вырвавшись из объятий очередной обнаженной красотки, Кристиан, отправляясь на дежурство, забывает дома пистолет (!!!).
 Подобный просчет не мог остаться без последствий, правда за него расплачиваться пришлось не Кристиану, а его напарнику: какой-то темнокожий верзила, встреченный напарниками у квартиры с трупом, помидорами и килограммами взрывчатки, наносит ранение Ларсу, а сам умудряется вырваться из рук Кристиана после крайне нелепого преследования по крышам Копенгагена. Обуреваемый жаждой мести, наш герой бросается в погоню, не подозревая, что его преследуемый и сам идет по следу какого-то шейха из "Исламского государства". Но и этим замысловатости сюжета "Домино" не исчерпываются - и он это делает не по своей воле, а по принуждению агента ЦРУ (его играет Гай Пирс), который хочет отомстить за своих погибших товарищей. Известная истина гласит, что "месть - это блюдо, которое подают холодным". Так вот, Брайан де Пальма и его сценарист, наверное, этой истины не знали и потому попали в жуткий зашквар. Более абсурдного и нелепого евротриллера давно не доводилось видеть, а уж от Брайана де Пальмы, за плечами которого такие выдающиеся творения как "Кэрри" и "Лицо со шрамом", ожидать подобного не было никаких оснований. Но факт остается фактом - увы! Правда, режиссер пытался как-то оправдаться (или и вовсе откреститься от фильма), утверждая, что во всем виноваты датские продюсеры, а его версия была длиннее на час.
 И все же трудно себе представить, чем бы этот час смог улучшить то, что нам предлагается увидеть на экране. Да, не все великие стареют подобно Клинту Иствуду.


  РЕЦЕНЗИИ ->  Коли почвари мудріші та цікавіші за людей

7

zenoviikourdina, Kino-Teatr.ua  08.06.2019

Минуло 5 років з пори епічного, але врізано показаного монстрозіткнення у Сан-Франциско.

Годзилла постала перед світом, але обіцяла повернутись, так і не давши на прощання жодного інтерв’ю та навіть коментаря. Світова громадськість щокована через викриття існування "титанів".. Ну, не тих, що з гори Олімп, а так прозвали величезних почвар. Усі вимагають заяв та пояснень від установи "Монарх". Так, у 1974 році, під час події хф "Кінг-Конг: Острів Черепа", це була юрба вченИХ-фріків зі своїми дивацтвами, які для фінансування пошуку всяких чудасій клянчили кошти у можновладців по всій Америці. Але як тільки з’ясувалось, що їхні видумки зовсім не видумки, їхній статус у суспільстві різко піднявся з кола диваків з диво-ідеями до серйозних чуваків. Тепер вони тамтешній аналог "S.H.I.E.L.D." зі структурою по всьому світу як відповідальна за почвар міжнародна контора (КНР, Бразилія, Багами, США, Мексика, Перу, Камбоджа, острови Тихого океану, Шотландія, ФРН, Судан, Єгипет, Марокко, РФ, Японія, Австралія, Антарктида) зі майже 6 десятками аванпостів. До речі, один з них - на Острові Черепа. Прямо-таки, паралельна ООН. Ну, заслужили, інколи. Ніяк не можу забути геніальний тактичний хід з Острова Черепа, коли підлетіли до Конга на гвинтокрилах мало не під пазуху та включили "режим комара". У них же ракети були, блін, та і повітряний простір - це не суша і не морське плесо, можна і вверх піднятись. Основи повітроплавання ж. "Монарх" же ж, у цьому кіно ж не натупить. Ага вже. І ще одне, у першій "Годзиллі" (2014) з майже 2 годин хронометражу монстряків (ба навіть саму Годзиллу) показали хвилин на 25. Це так само, як би у "Месниках" самих Месників показували хвилин 30 зі 2 годин кіно. Зарази! Може тут балаканини людей буде менше, а рубанини почвар - більше. Ага. Виявляється, манери свого кретинізму "монархівці" геть не розгубили - стоять впритул до небезпечного титана (це як у зоопарку стоять за півметра від ведмедя), діти керівників ходять по об’єкту, хапають картки доступу (мажор, йохана гора). Не дивно, що їх примудрились "хакнути" при тому-то рівні організації. Та й, як Тайвін Ланністер (актор той же, але тут він виконує роль колишнього британського полковника Алана Джона) примудрився притягти зі собою найманців у серце КНР. У китайців навіть власний інтернет є та цензура. Ну, припустимо, художня видумка, щоб рушити далі сюжет. Але чому у аванпосту "Монарха", де досліджують паскуд, яких навіть не кожна ядерна бомба візьме, немає суперохорони у складі дивізії китайського спецназу зі гвинтокрилами та танковою бригадою, та закритої зони ППО на 250 км? На "безкрайній Китайщині" таких об’єктів по пустелях, степах, лісах та горах хмара. Це ж не звичайний науково-дослідний центр, це як ядерний полігон - у світі багато терористів та інших немудрих, які хотіли б привласнити таку міць та запросто завалити ворожий режим чи конкуруючу фірму. Або з їхніх монстряків якісь диво-препарати чи винаходи зробити, та повторити фінансовий успіх комп’ютера та "смартфонів". Тим паче, світом уже з кілька років лазять паскуди, яких ледь ядерним килимовим бомбардуванням візьмеш. Китай, одна зі двох світових наддержав, а "Монарх" ледь чи не остання надія планети на стримання почвар, і тут такий провал у безпеці. Поява почвар на 5 рік після винищення САН-Франциско до сих пір обговорюється на закритих слуханнях Сенату Конгресу США, а не на відкритій зустрічі "Великої сімки", "Великої двадцятки", чи, тим паче, Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї ООН. А далі. Приготуйтесь і сядьте, щоб не впасти. Ну, і заспокійливе треба прийняти, щоб не дістати інфаркт від шоку та сміху. На ПЯТИЙ РІК після винищення Сан-Франциско СЕНАТ США ДУМАЄ ЗАБРАТИ "МОНАРХ" ПІД ЮРИСДИКЦІЮ ДЕРЖАВИ. Ааааааааааа.. ПРОСИТЬ "МОНАРХ" ПІТИ ПІД ЇХНЮ ЮРИСДИКЦІЇ. АГГГГГГГГАААА Тобто, мало то, що ні ООН ні уряди світу власними зусиллями не вдуплились до сих пір зі своїми вченими з приводу почвар (хто такі, звідки взялись, що хочуть, скільки їх є)_, так і єдина контора, яка у цьому більш-менш шарить, не хоче ділитись повноваженнями, перечить, дебати розводить про співіснування зі УСІМА монстряками (треба з нацистами співіснувати в одному світі, чого всі такі смикані з ними роками воювали), коли завгодно ідуть зі зустрічі зі сенаторами, обзивають їх. Йой. Зарази, та ЗАПРОВАДЬТЕ РЕЖИМ "ВОЄННО-НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ У СУСПІЛЬСТВІ", ТА З ВОЯКАМИ УСЬОГО СВІТУ ВІЗЬМІТЬ "МОНАРХ" ЗІ УСІМА ТЕЛЬБУХАМИ ПІД СВІЙ КОНТРОЛЬ, А ХТО БУДЕ МУДРИТИ - ЗА ГРАТИ, ЩОБ НЕ ВИКАБЛУЧУВАЛИСЬ, КОЛИ СВІТ НА МЕЖІ КРАХУ. ЯКА, ДО ДІДЬКА, СВОДОБА НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СВОБОДА ОСОБИСТОСТІ, КОЛИ ЩЕ ТРОХИ, І НЕ БУДЕ НІ НАУКИ, НІ ЛЮДЕЙ, НІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ"!!!!. АЛЛЛО, НАРОД! ТУТ АПОКАЛІПСИС БЛИЗЬКО!!!. У світлі цього виявляється, що КНР, держава "переможного соціалізму", дозволяє збройній громадській організації США з приватною армією ВІЛЬНО працювати на власній території. Ух, ти, Боже милостивий, жах який! Так, уряд та вояків США "казковими цапами-відбувайлами" з геніальним розумом -30 одиниць ще ніхто так не показував. Та й організація відверто перечить думці світової громадськості та і, напевно, усіх урядів, бо може хтось з монстрів - добрий. А тому, аванпости "Монарха", де почвар тримають та вивчають попри очевидну загрозу світу, є навіть у таких відкритих для західного військового втручання країнах як РФ, КНР та Судан, які є знаними союзниками США)))). Світова дисидентська група "Монарх", яка перечить задумам підступного уряду убити монстряків, які нищать світ. По їхній логіці, з СС теж не треба було воювати, судити на Нюрнберзі за військові злочини та винищення людей у концтаборах. Вони ж не погані, були і добрі. Так-от, одна зі вчених "Монарха" придумала пристрій-перекладач, здатен спілкуватися зі монстрами на хвилях їхніх біочастот. Це нічого, що такого для спілкування з куди потрібними людям бджолами та собаками у реальному житті не придумали. Такі речі допустимі для фантастики. Якимось чином, про її винахід дізнались поганці, які здійснили наліт на китайський аванпост "Монарха", захопили прилад і вчену, та рушили на антарктичний аванпост будити Змія-Горинича, триголового ящера. Про їхні плани "монархівці" взнали відстеживши якимось чином маршрут Годзилли. До речі, вони бачили усі його рухи океаном виходить завжди, а коли припекла біда, він чомусь у нори на океанічному дні поліз, щоб зникнути. Вчена-заручниця чомусь підіграє нападникам та визволяє з крижаного полону Змія (будить та дражнить). Ти на чиєму боці, паскуда?! Ні, не завжди щодо УСІХ злочинців потрібен каральний підхід, є ж меншість, яка нее виправна взагалі або виправляється тяжко. Але і не варто гадати, що щодо УСІХ загроз варто застосувати підхід виправлення, постановки на свій бік. У кожній соціальній групі (мурахи, люди, монстри) є добрі і погані, підхід до них має бути вибірковим, для деяких - кара, для інших - виправлення та другий шанс. Автори фільму виявляється "знавці" не лишень геополітики, міжнародних відносин, військової справи, але і "супергуманітарії". Жах, одним словом, а не сюжет, але може монстри витягнуть кіно. Стоп, режим "рука-обличчя" ше не закінчився. Аванпост, під боком густонаселеного Атлантичного узбережжя США зі купою баз флотів примудрився на Багамах спорудити "підводну" базу, де можна авіаносці у ряди ставити і навіть ними маневрувати. "Сучасна Монархида" ще і з підводними турелями для оборони (торпеди застаріли чи що; вода ж не повітря, а лазери ще ніби тільки на випробуваннях). Стоп, у "Монарха" є свій флагманський літаючий корабель "Арго" та співпраця зі ВМС США. А якого тоді дива, Сенат США з ними дебатує про державне підпорядкування, коли "Монарх" перебуває у прямому підпорядкуванні Президента США, який на 5 рік в умовах загрози все ще зберігає "Монарху" самоврядування та купу аванпостів по всьому світу))) Так, для чого тоді у кіно 20 хвилинами раніше була сцена слухань у Сенаті та кадри бази у КНР - це ж суперечить тому, що "Монарх" уже є під прямим військовим командуванням США. Чи це якісь паралельні Збройні Сили США чи "тіньовий уряд". Хз. У сучасному ж світі США не вирішують усе, багато що, але не усе. Світ біполярний, є ще центри політичного й економічного впливу у ЄС, РФ, КНР, Індії. Невже б їм було паралельно до виявлення монстрів та шниряння їхніми територіями парамілітарної чи то урядової чи то неурядової установи "Монарх". Це - не кіновсесвіт монстрів, це - якась паралельна реальність, де закони геополітики та суспільства по-іншому працюють. Але є певні хороші речі у кіно. Установа, яка спеціалізується на монстрах - це плюс. Використання езотеричних теорій сучасності - плюс.. Зокрема, згадуються: --порожнини у земній корі (порожниста Земля), які утворюють мережу підземних та підводних тунелів по всьому світу; --помста природи у вигляді наростаючих катаклізмів як помста нахабному зверхньому людству, яке виснажує планету; --давні легенди як завуальована напівзабута правдива історія; --важливі для історії людства артефакти, таємні військові бази та прадавні в Антарктиді та на дні Атлантики --сучасне людство - загроза для планети, і природа нівелює її (детальніше далі по тексту). Ще плюсом є різні локації - джунглі Китаю, підводна база на Бермудах, антарктичне узбережжя, мексиканський острів, нафтові поля Арізони, баварські гори, Бостон та палаючий Вашингтон. Але мінуси ці переваги перекривають. Далі у "Монарха" знову є сильний промах - у розпалі військової операцій спецназу на ймовірно зайнятій супротивником базі цивільний хапає зброю і прется у гущу подій. Напевно, давно собі хотів зробити провітрювання голови чи серця шляхом ворожої кулі. Розумію, у вояків паніка, через те, що посеред антарктичної пустелі виліз на волю 200-метровий Змій Горинич, але стріляти по ньому з автоматів. Та автомат не кожного триметрового слона візьме, а тут тварюка, яка у сотні разів більша, зі значною товстішою шкурою, яка уміє літати та дихати вогнем. Навіть вояки у цьому кіно туплять. Хіба що у них був наказ прикрити відступ рештків команди до літального апарату, але ж чому цього нормально не пояснили. Та і знову та всюдисуща та капризна дівчинка. Й от, коли "монархівці" були у глухому куті на антарктичному берегу (літаки не злітають, а дракончик от-от їх з’їсть), прибув ящер-рятівник Годжірра-Годзілла. А що б вони робили, якби база були вглибині континенту, та і як Годзилла дракона відчув. Це неважливо. Нарешті, на 42 хвилині фільму про Годзіллу покажуть його у всій красі у бою з драконом. Це ж екшн як-не-як.Але уже краще, бо на самому початку сутички нам знову, як і у "Годзиллі" (2014), у самій гущі бою увага переведуть на людей, блін, як і посередині, однак потім увага зосереджена на хвилинному бою. Разом з тим, Годзилла застосовує синій подих, але дракон (Монстр Зеро), користуючись тим, що він менший, маневреніший та й у нього три голови замість однієї (а тому інтелекту більше) ухиляється від пострілу та уражає Годзиллу, який від цього контрудару падає зі скелі в антарктичну пітьму снігової бурі. Але від дракариса героїв рятує масштабний авіаналіт та бажання дракона втекти. Та й чомусь вибух авіаракети за 20 м від людини не вбиває її у нуль, ну хоча б контузило. "Монарх" настільки всемогутня організація на планеті, що в обхід чи ні (нам не показали) проводить евакуацію 11-тисячного містечка на мексиканському острові у Мексиканській затоці. Ні, я вже навіть перестав дивуватись) Й от вчена-заручник зовсім поїхала головою й випускає титанів зумисно, бо бачите людство через війни, переселення та виснаження планети своїм тисячолітнім пануванням на планеті стало заразою, проти якої Земля випустила титанів. На її думку, після прибуття титанів на місці винищених міст та сотень тисяч трупів людей природа оживає, а тому людство неминуче повернеться до первинного стану речей - співіснування з титанами як богами на відродженій планеті. Мовляв, ховайтесь у бункер - природа відроджується, паскуди. Досамоврядувався "Монарх", коли доступ до світової загрози мають відверті психопати. Та і, виявляється, та вчена з самого початку була у змові з колишнім полковником, який розграбував два аванпости "Монарха". Хоча висловлена вченою теорія є однієї з найцікавіших та найпопулярніших на сьогодні езотеричних. Й от на о. Де Мара вчена-психопат будить Родена, Вогняного Демона, який спав у вулкані. Щоб відвернути його увагу від міста та привабити дракона, "Монарх" авіаударом привертає увагу Родена та відводить його від острова. Як завжди, через одне місце, бо не додумались відвести Родена в інший бік від міста, а заманили так, що він витаючи над містом винищив купу людей через створений кількатонною тушою вихор. Починається нетривалий бій винищувачів з Роденом, який завдяки своїм маневреності і тому, що після сну у вулкані у нього досить міцна шкура, збиває винищувачі Золотої ескадри. До речі, запитання на засипку, звідки брали паливо винищувачі для польоту з Бермуд в Антарктиду та назад у Мексику. Ніде не видно паливозаправника. Залишили за кадром, напевно. Менш з тим, ціною втрати Золотої ескадри супроводу, "Арго" натравлює Родена на дракона і, між ними починається епічний повітряний бій. Тим часом, ВМС США запустили до місця сутички гігантів спецракету "Кисневий руйнівник", здатну винищити усе у радіусі 3 км. Дарма, що прибув Годзилла і почав перемагати дракона, відгризши йому голову. Ракета ударила по них обох за лічені км від острова. Годзилла ніби-то помер, дракон вижив та відживив голову. Пробудження монстрів почалось, але не по команді вченої-терориста, а за покликом дракона як їхнього повелителя, та напали на людство. Виявляється, гідра-дракон, Монстр Зеро є Гидорою з східної міфології, інопланетним монстром, який упав з космосу і намагається підпорядкувати собі усіх титанів, ставши ватажком зграї. І лишень Годзилла як справжній земний король міг спинити цього узурпатора його престолу. Разом з тим, з китайських джунглів прибула Мотра, монстр-метелик, королева монстрів, і рушила допомагати оживляти Годзіллу. Тим часом, Гидора напала на столицю США Вашингтон. Кіно ж американське, не на 20-мільйонне Мехіко, не на 15-мільйонний Нью-Йорк. Після цього уся Армія США нарешті-то вирішала дати відсіч у спільній операції над столицею. І так, суперорганізація "Монарх" має не лише власні зі 60 аванпостів, спецназ, літак, а й підводний човен, який затягує у якусь вирву і за лічені секунди човен долає сотню метрів. І всі на облавку дуже бадьорі, хоча у всіх мала б виникнути кесонна хвороба від різкої зміни тиску через різке занурення (розширення азоту у крові аж до перекриття судин, ефект схожий з інфарктом). Причому, вони спершу впали на дно, а потім були викинуті на поверхню ударом хвилею від вибуху ядерної торпеди. Й от мала донька вченої-дурепи просто бере і виходить з бази, повної головорізів-найманців, де ніхто навіть двері не замикає та охорони не виставляє. Ну, дівчата-герої є, це от Ліанна Мормонт, глава о. Ведмежий зі "Гри престолів", але вона була сильна, вольова, керувала людьми та взагалі класна. А тут дівчисько просто капризне і все. Причому, вона самотужки краде передавач у сліпоглухонімих найманців, проходить з ним на стадіон, у передавальну станцію, успішно підмикає та зупиняє напади монстрів. І лишень тоді найманці, ветерани 15 років воєн, допетрали, що їх обікрали. Підводний човен "Монарха" надибав стародавній храм Годзилли, а Президент США нарешті, після прямого нападу монстрів, здогадався запровадити у країні воєнний стан. Годзилла рушив у свою власну печеру, де підживлявся радіацією, туди прибув підводний човен з ядерними торпедами, щоб підживити Годзиллу. До речі, човен потрапив туди завдяки удалому водоверту, який переніс їх за сотні кілометрів. Як вони хотіли туди дістатись без водоверту. Хз. Самопожертва доктора Серізави шикарна. Він - найнормальніший з усіх персонажів. Але ядерна торпеда, боєголовку якої можна нести у руках? ) Насичена радіацією та жаром оселя Годзилли, де можна оголити кисть і голову, і не запекти її при цьому негайно ж?. А, тим часом, мама-терористка вимолює собі відгул у друзів-найманців (ну такі милосердні найманці) та рушає рятувати доньку. Гидора та Годзилла, тим часом, рушають на джерело сигналу доньки-капризниці у Бостон. І знову раптовий порятунок дрібноти, яка не згоріла від вогню дракона, який був у сантиметрах від неї (а повинна була б), організовує Годзилла зі армадою людей у формі авіаційної та морської підтримки. І посеред запеклого бою двох монстрів спецназ має врятувати капосне дівчисько та диво-прилад. Ідіотія. Лишень під сам кінець фільму показали повторну битву Годзилли та Гидори, на бостонському стадіоні. На підмогу Годзіллі прилітає Мотра, але їй парирує Роден. І знову замість групової битви монстрів показують балаканину людей у джипі і пошуки дівчиська. Гідра Годира вмикає власну суперздібність - підмикається пащею до електростанції, яка чомусь не відімкнена в евакуйованому місті, та влаштовує масову безплатне електропостачання методом Тесли (повітрям) у форматі блискавок початкового рівня потужності. Годзилла від суперпідживки от-от вибухне і люди відступають. Мотра штрикає наскрізь Родена у груди. А от, горе-рятівники знаходять під завалами дівчисько, і як справжні спеціалісти в екстреній меддопомозі не фіксують непритомну дитину (може, там травма голови, хребта, кровотеча у животі), а хапають як ляльку та трясуть, щоб у неї щось доламалось з тріснутих шийних хребців. Тим часом, Годира хапає Годзиллу, піднімає за хмари та кидає об землю як яблуко. Мотра жертвує собою у героїчній спробі захистити Годзиллу. Блін, тут монстри мають кращу мотивацію та характер, аніж люди (окрім Сарідзави). Тим часом, горе-рятувники, щоб відманити Годиру, ремонтують на колінах диво-прилад (кожна електроніка така міцна, витримує дощ, падіння, вогонь поблизу та топтання кількатонного монстра), а вчена-терористка, спокутуючи провину за пробудження (для мене вона її не спокутала) жертвує собою, давши Годзиллі шанс віджити (і так і не вмирає, блін). Допоки Годира відмикає дві з трьох своїх голів, надзвичайно тупіючи, ганяючись як пес за щуром. Годзилла випускає зайву радіацію, раз за разом спаливши Годирі крила, дві голови, а останню - відкусивши. А у кінці шикарна сцена поклоніння монстряків новому королю - Годзиллі Першому, який повалив Годиру Першу. Щоправда, Годира померла по-дурному, могла ж відлетіти, Годзиллу випустив би радіацію, і можна було б продовжити. Та і взагалі, Годира могла дочекатись прибуття менших монстряків, і разом з ними убити Годзиллу. Але ж кажу, вона в останній битві відімкнула усі свої 3 голови і думала лише м’язами. І Роден вижив (я його не зашкварило видиками радіації Годзилли) і прийшов на уклін королю. Що ж Є у кіно гарні речі. Використання езотеричних теорій. Різні локації. Графіка. Самопожертва Сарізави і Мотри. Годзилла - крутий добряк, справжній король. Годира - крутий поганець, інопланетний узурпатор. Рубанина Годири та Годзилли в Антарктиді, Мексиці і Бостоні, але. Як казав Едвард Старк у "Грі престолів": "Усе сказане до слова "але"--нічого не варте". Бо сюжет - нікудишній, тугодуми, які можуть конфіскувати всемогутній "Монарх", який як ООН має мережу по всьому світу, а ще підводні човни і бази, надзвукові бомбардувальники та власне військо. Монстрів показано катма, а куди більше балаканини тугодумних людей. Суперкруті найманці з’являються двічі, захоплюють два аванпости, такі круті чуваки, але дозволяють дівчиську викрасти прилад і відпускають вчену, яка псує їхні плани. Дураки. Та й всесвіт монстрів створений суперзнавцями геополітики, військової справи та медицини катастроф. Всюдисуща непокірна організація "Монарх" зі власним військом та військовими базами по всьому світу. Хоча б супербитви монстрів трохи згладжують кути фільму, на який пішло чверть мільйона доларів США та 5 років роботи. Але мінуси перевершують плюси фільму. Як розважальне--цілком норм, але якщо сприймати як серйозне кіно, фільм-катастрофу зі серйозними ідеями екологічного туризму і помсти природи в умовах сучасного світопорядку, то неа.


  РЕЦЕНЗИИ ->  Полювання на педофіла

8

FRAMBEAR, Kino-Teatr.ua  08.06.2019

Руйнування християнської цивілізації досягається не кровопролитними війнами, а наполегливою і масованою атакою супротивника на її базові цінності.

Оскільки головною ідеєю у вченні Христа є Любов, зусилля "дітей диявола" спрямовані на те, щоб повністю дезорієнтувати людей щодо її найприродніших проявів. У їхньому кривому диявольському дзеркалі звичайна людина, обнявши або поцілувавши дитину, перетворюється на збоченця-педофіла, а зразком для вихваляння і наслідування стають справжні збоченці, які для вираження своєї "любові" використовують. не буду уточнювати, що. Навіть у маленькому датському містечку, де всі між собою знаються з малих років, вистачило одної підозри, заснованої на дитячій фантазії, для того, щоб порядного чоловіка його вчорашні друзі перетворили на вигнанця і почали закидати камінням в прямому і в переносному сенсі. Ці люди в одну мить перекреслили все, що їх пов'язувало з Лукасом, який щиро любив як своїх сусідів, так і їхніх дітей. Почалася ця вселенська вакханалія, вочевидь, з того розпрекрасного моменту, коли в багатьох європейських країнах знищили найцінніше, що у них було - свободу слова. Якщо людей запроторюють у в'язницю тільки за те, що вони дозволили собі засумніватися у правдивості "офіційної" інтерпретації якихось історичних подій, що відбувалися понад півстоліття тому.. Що ж, цілком природно, що тепер мало хто з законослухняних громадян Західної Європи наважиться назвати деякі речі своїми звичайними іменами, бо слухати твої несміливі пояснення вже ніхто не збирається. Суспільству нав'язуються нові, віртуальні шаблони для оцінки навколишнього світу, відмінною рисою яких став моральний релятивізм і табуювання публічного обговорення причин і суті хвороби, що вже переходить у загрозливу стадію. Наш герой продовжує боротися: він начебто перемагає і повертає собі чесне ім'я, але у фінальній сцені з'ясовується, що справжнього хеппі енду не буде, бо абсурд триває. Справа в тому, що для новітньої інквізиції не має жодного значення, чи насправді Лукас є педофілом. Головне - щоб він постійно перебував під прицілом.


  РЕЦЕНЗИИ ->  Ремонту не подлежит

9

Алексей Першко, Kino-Teatr.ua  05.06.2019

Самое приятное в фильме Саймона Кинберга "Темный Феникс", то что он, в принципе, оказался не столь плох, как мог бы быть.

Он скорее расхлябанно написан и сыгран актерами, которые, кажется, предпочли бы быть где угодно, но только не на съемочной площадке этого 12-го фильма из франшизы про Людей Икс. Джин Грей (вновь сыгранная Софи Тернер) в ходе спасательной миссии американского космического шаттла "Эндевор" поглощает какое-то умопомрачительное количество космической энергии, которая значительно усиливает ее телепатические и телекинетические способности и делает ее психически неустойчивой. Хотя точнее будет сказать, что этот инцидент показывает, что на самом деле она была таковой все это время, но профессор Ксавье (все тот же Джеймс Макэвой) выстроил психические стены, защищая ее от детской травмы, и тем самым манипулировал ею всю ее сознательную жизнь. Пока же Люди Икс пытаются найти Джин и спасти ее от ее же самой, на Землю высаживаются злобные инопланетяне, незамедлительно принимающие человеческий облик. Возглавляемые существом по имени Вук (Джессика Честейн, которая играет так, словно ее шантажом вынудили присоединится к актерскому составу), они стремятся заполучить "Силу Феникса" себе для возрождения своей расы. После просмотра "Темного Феникса" остается сильное ощущение, что этот фильм едва ли не ремейк ленты "Люди Икс: Последняя битва". Но и это не самая главная его беда: у него немало общего и с другими супергеройскими фильмами (вольно или невольно). Например - с недавним "Капитаном Марвел": и там и там главная героиня поглощала несметное количество энергии и подвергалась психологическим манипуляциям с тем, чтобы подавить ее эмоции и тем самым нейтрализовать ее силу. Но если в "Капитане Марвел" эти самые ментальные блокировки осуждаются, то в "Темном Фениксе" всю вину взваливают на несчастного профессора Х. И это порождает забавный парадокс: он сломал судьбу Джин, но теперь только он может спасти ее - решение проблемы в том, что Джин должна целиком доверится человеку, который всю ее жизнь манипулировал ею (!?!). Ну бог с ними, с этими копаниями - ведь многочисленные фанаты любят "Людей Икс" не за это, а за масштабные батальные сцены и впечатляющие специальные эффекты, а этого добра в "Темном Фениксе" в достатке. Вроде бы.


  РЕЦЕНЗИИ ->  Рокетмен

10

PavelChap, Kino-Teatr.ua  30.05.2019

Жутко лично.

Запредельно публично.
  Полку музыкальных байопиков прибыло.

  Декстер Флетчер, год назад продюсировавший "Богемскую рапсодию", теперь уже сам сел в режиссерское кресло, дабы под пристальными взглядами почти десятка продюсеров, среди которых замечены Мэтью Вон, Клаудия Шиффер и сам сэр Элтон, рассказать широкому кругу зрителей историю жизни легендарного музыканта.
  "Рокетмен" - это история превращения застенчивого парня Реджинальда Дуайта, талантливейшего пианиста из маленького городка, в суперзвезду и культовую фигуру мировой поп-музыки Элтона Джона. Соорудив стандартизированный каркас байопика "дно - подъем - вершина - наркотики - дно - переосмысление - новый подъем", режиссер в паре со сценаристом Ли Холлом ("Боевой конь", "Билли Эллиот") делают шаг в сторону с проторенной дорожки, которой прошла даже "Богемская рапсодия", и вместо обыденного пересказа творческих вех сэра Элтона, всю его жизнь покрывают плотным слоем музыкальных фантазий. Для урожденного Реджинальда Дуайта музыка это не просто работа - это его глубоко интимный мир, куда он приглашает слушателя от лица другого человека, которого весь мир знает как Элтона Джона. В течение всего фильма песня - это пик эмоционального состояния главного героя, когда он, переполненный внутренними терзаниями, больше не в состоянии держать их под контролем, выплескивает на публику.

  Тэрон Эджертон очень удачно входит в многоликий образ легенды. Впервые являясь зрителю в комичном костюме из блесток, перьев и рогатой шапки, он проводит внемлющую аудиторию всеми примечательными чекпоинтами своей жизни, чтобы через два часа хронометража донести окружающим весь трагизм, которым на самом деле доверху наполнен его сценический облик. В отличие от Рами Малека, британский актер не обладает колоссальным сходством со своими прототипом. Он, скорее, похож на дальнего родственника. И здесь это играет Эджертону в плюс, поскольку его внешность не привлекает к себе лишнего внимания, позволяя зрителям целиком сосредоточиться на игре и передаче эмоций. А оценить там действительно есть что.

  Реабилитация за несуразного "Робин Гуда" состоялась.

  Выйди "Рокетмен" в одно время с "Богемской рапсодией", вопрос по "Оскару" за лучшую мужскую роль вполне мог разрешиться не в пользу косплейщика Фредди Меркьюри.

  Солидные дивиденды на общий счет картины начисляет операторская работа и постановка сценических выступлений. Усилиями оператора Джорджа Ричмонда (дилогия "Kingsman", "Лара Крофт") музыкальные сцены выглядят единым целым со всей фабулой и зачастую выступают усилителями эмоций, которые передает своей аудитории киношный Элтон Джон. Обычный live-концерт превращается в сюрреализм на грани с фантасмагорией, рискуя утопить зрителя в разноцветном потоке сознания певца на пике его кокаиновых трипов.

  При всех очевидных плюсах "Рокетмена", не поднимется рука рецензента отметить его высшим баллом. Как уже было сказано ранее, отчетная лента подхватила бациллу современного голливудского недуга - слабого сценария, который топчется на поляне клишированного байопика.

  По-настоящему качественная проработка протагониста ставит своей целью вызвать сопереживание наркоману. Да, безусловно гениальному. Но добровольно скатившемуся на самое дно. И даже багаж страхов и комплексов, которым снарядило его тяжелое детство, не может служить достойным оправданием скотского отношения уже состоявшейся звезды к ближайшему окружению.

  И самое главное, о чем нужно помнить. "Рокетмен" - это чистейшей воды мюзикл. Как "Ла-ла-ленд". Только еще музыкальней. И хотя к качеству звукового наполнения претензий нет, сам стиль подачи истории - оригинальные песни с локализированными субтитрами - на любителя. А в некоторых эпизодах даже на гурмана. Перед покупкой билета стоит обязательно уточнить, насколько удобные в зале кресла, потому что порой пережить передержанные музыкальные вставки помогает здоровый сон, который возможен только в мягком седалище.
  В общем и целом, "Рокетмен" неплохое кино с хорошей актерской и операторской работой, но с контроверсионной подачей.
  7 из 10


  РЕЦЕНЗИИ ->  Конг: Остров черепа

A

Анатолий    16.03.2017

Итак, «Конг, остров черепа».

Оставим описание сюжета и отношения главных героев, кто кому кем приходится и кто какое звание занимает. Это вы можете прочитать на профессиональных киносайтах. В профессиональных кинорецензиях. Я пишу как обычный зритель. В чем-то искушен, в чем-то нет, в чем-то ориентируюсь, в чем-то нет. Опыт кинопросмотров есть. Спилберга (Индиана, например, Джонс) от Содерберга (Друзья, например, Оушена) отличу.

Поговорим об эмоциях. А эмоции таковы, что билет начинает окупаться в первые полчаса. Начинает окупаться с панорамных съемок самого острова и с первой встречи с Конгом. Первая встреча с Конгом далеко не романтична. Фильм – высокобюджетный треш, если вы понимаете, о чем я. Непобедимый монстр крушит вертолеты. Но в душе – добрый. Потом он избавляет остров от плохих монстров. Не трогает добрых людей. Злых людей трогает, да. Добрых даже защищает. Но мы ведь пришли в кино не сочувствовать людям или Конгу. Мы пришли за зрелищем. И создатели это зрелище предоставляют на 300 процентов. Природа, крушение Конгом вертолетов, взрывы, огнище, гигантский паук, злобные твари, которых Конг и валит по мере своих возможностей – вот оно! Вот на что стоит посмотреть.

Финальная боевая сцена между Конгом и самым главным монстром – вот на что надо посмотреть. Напоминает, кстати, рестлинг. Но – мощно. Если вы опоздали на начало фильма, приходите за полчаса до конца. Окупится. Если у вас есть сомнения, идти или нет – идите! Детей брать не стоит. Сцены смерти сняты тактично, без кишок и расчлененки, но они – есть, почти за кадром, но и в кадр что-то попадает. Детей брать не надо, женщина – выдержит.

Теперь лично мое, авторское мнение:
После Конга, которого снял Питер Джексон (а он снял его в 2005 году, между прочим), я думал – тема закрыта. Там Конг успевал дать хороших люлей динозаврам и был очарован человеческой женщиной. Тем не менее, по спецэффектам это было круто.
Увидев нового Конга, я так понимаю, не закрыта тема вообще. Нет предела спецэффектам. По поводу очарований Конга, спасибо создателям кинчика, здесь Конг – не очарован. Баба в фильме есть, но никакой романтики между Конгом и бабой – нет. Там чего-то главные герои переглядываются, и пусть, они ведь люди, это понятно. Конг не умиляется, не ищет баб. Питер Джексон, снимая свою версию, придерживался классического сюжета. С романтикой, с очарованием Конгом красоты. Здесь такого нет. Здесь есть, скажем так, трогательные сцены, плохие люди против хороших, но вот явных соплей нет. Конг Конгом, а люди людьми. Здесь нет прям уж душещипательного, никто не выясняет отношений, не выясняются отношения добра и зла, здесь люди выживают, и, слава создателям, показано это очень зрелищно.

Теперь о создателях.
Операторская работа, спецэффекты, ракурсы – выше всяких похвал. Пролеты, проезды, панорамные съемки, виды... Создателям монстров – отдельный респект. Последнего Конга мы все равно сравниваем с предыдущим. И монстров этого фильма сравниваем с монстрами предыдущего. Респект теперь уже классику, Питеру Джексону( КингКонг, 2005). Там все хорошо.
Просто здесь – уже другое. Все другое. Так вот… До своего «Кинг Конга» Питер Джексон снял «Властелинов колец» (2001-2003), а до этого он снимал в Новой Зеландии адский кровавый треш (к примеру – «Живая мертвечина», 1992 г. ). Ну его хотя бы нашли, поручили, дали денег, у него до «Властелина колец» было имя, пусть сомнительное по трешу, но уже можно было договариваться. После «Властелина» ему на «Кинг Конг» уже дали не сомневаясь. Там уже Имя. Там уже Питер Джексон – уже себя зарекомендовал в Голливуде и успешно продолжает снимать.

Но вот я смотрю на создателей нового Кинг Конга. Кто ты, Джордан Вот-Робертс, режиссер «Конг: Остров Черепа»? Где ты был до этого? Как тебя нашли? Я посмотрел о нем в «Кинопоиске», какие-то проходные сериалы, у него даже дня рождения не указано. Но, Джордан Вот-Робертс, ты снял офигенный фильм. Ты и твоя команда.
Рекомендую.


© 2015-2018 Zitec дизайн

Тема: Афиша Краматорска

Сайт КРАМАТОРСК

Карта сайта